четвер, 14 лютого 2008 р.

Ukraine, Lemkivschyna - Nikifor

Никифор (Єпіфаній) Дровняк з с. Криниця, що на Галицькій Лемківщині (1895-1968). Також знаний як "Никифор з Криниці" та "Никифор Криницький".
Jedna z fotografii Nikifora (ze zbiorow Muzeum Nikifora w Krynicy - placowki Muzeum Okregowego w Nowym Saczu.

Nikifor - частини фільму, репродукції робіт










Дві сторінки з рисункового нотатника, т.зв. «Молитовника» Никифора. Зліва: церква і в церкві в Криниці.Справа: церква і в церкві в Новій Веси.

Никифор
Петро Шафран

Нетифор – так його од дитинства називали. Парох Криниці-Села о. Миколай Коропась охрестив його ім'ям Епіфаній, бо в той лас нешлюбним дітям не можна було давати інше ім'я, лише таке, яке в день народження дитини було у календарі. При породі була акушерка Аґуліна Шкварло, а хресними родилами – Андрій Козак і Катерина Риствей. Епіфаній народився 25.05.1895 р. в Криниці-Селі, в хаті № 49. Його мама Евдокія, дочка Григорія і Татьяни Дровняків, з роду Криницька з с. Поворозник, була глухоніма, працювала як послугача по людях і не змогла навчити свого сина поправно говорити, а зо ім'я Епіфан було тяжке до вимови, названо Епіфанія Нетифором – Никифором.
Був він обдарований великим малярським талантом. Від молодих літ нічого іншого не робив, тільки малював. Не ходив нормально до жодної школи, не навчився писати ані читати, однак стався найславнішим малярем-самоуком світу.
Його великий талант відкрив в 1931 р. львівський художник Роман Турин, котрого батьки на той лас в Криниці утримували два пенсіонати: «Владислав» і «Солотвинка». За його старанням 7.11.1932 р. в галерії Leon Marseille у Парижі на бульварі Вольтера, 7, відкрито виставку з 200 малюнками Никифора Дровняка, яку організував Український народний музей ім. Тараса Шевченка зі Львова. На 16 українських і 22 французьких та італійських художників, Никифорові признано 11 місце. Опісля, польський художник Єжи Вольф опублікував нарис «Маляр наївного реалізму у Польщі» («Аркади», 1938 р.).
Друга виставка – 105 праць – Никифора відбулася у Львові, яка мала назву «Виставка художника-самоука Никифора» і тривала протягом двох місяців.
31 грудня 1949 р. у Варашаві (Zwiazek Polskich Artystow Plastykow) відкрито першу індивідуальну виставку Никифора (не подано його прізвища з довоєнних виставок), озаглавлену «WYSTAWA prac malarskich JANA NIKIFORA z Krynicy».
Але найбільшого розголосу Никифорови надала виставка в 1959 році у Парижі. Чиновники польської політилної влади старались докінчити плановану ще перед війною полонізацію лемків-русинів (лемки знаходились на вигнанню – були піддані насильній асиміляції) і тоді задумали вимазати лемківський родовід Никифора, реалізуючи гасло однонаціональної Польщі, яке розпочалося акцією «Вісла». Никифора кількакратно депортовано, але він скоро повертався з вигнання і мав клопоти з місцевою владою. «Gazeta Krakowska» (28.03.2003) у статті «Malarz i zebrak»написала: «Milicyjne dokumenty z poczatku lat 50 donosily: “(...) malarz Nikifor (ps. Matejko) wloczy sie po wszystkich ruchliwych ulicach Krynicy (...) uprawia proceder zebractwa (...) wystawiajac przy tym swa sztuke malarska, stwarzajac przy tym niekorzystny aspekt polityczny (...) przynosi olbrzymie szkody polityczne i moralne (...) Jeszcze w 1966 r. zatwierdzone przez powiatowa PZPR opracowanie mowi o malarzu i zebraku».
Щоб йому допомогти, в 1955 р. з Варшави до Криниці приїхав проф. Александер Яцковський – уповажнений міністром культури з листом від Польської академії наук. Провів розмову з головою ПМНР в Криниці, вказуюли заслуги славного вже маляра. На це голова ПМНР сказав: «Co wy w nim widzicie? Przeciez to zebrak! wloczega! A te jego obrazki? Dziecko by lepiej umialo namalowac! A tu, zdawaloby sie powazni ludzie, przyjezdzaja, interweniuja». (Polska Sztuka Ludowa, № 3-4 1985, стр. 236).
Коли Никифора вже не вдалося черговий раз виселити з Криниці, почали робити з нього поляка. Видумали йому ім'я Ян, з ім'я Никифор зробили прізвище, а Анджей Банах (високий функціонер Уряду безпеки) видумав навіть батька, поляка від Бохні – Ґеримскєґо. Про це А. Банах писав в книжці «Historia o Nikiforze», що було підготовкою до сфальшування Никифорові метрикального родоводу.
Прийшла пора Никифорові виїжджати за кордон і треба було виробити паспорт, а до цього потрібна метрика народження. Голова ПМНР в Криниці Стефан Пулхлопек не схотів знайти у свойому уряді метрики, звернувся до суду в Мушині, котрий 18.09.1962 р. створив-«зродив» фальшиву метрику народження Никифорові, видуману Маріаном Влосінським (опікуном Никифора) і Стефаном Пулхлопком: «Nikifor Krynicki, ur. 1 stycznia 1895 r. w Krynicy z rodzicow Jana i Kseni Krynickich». Никифор не протестував, бо хотів залишитись в улюбленій, рідній Криниці і боявся, що його можуть арештувати. Зразу не протестували ті, що знали о циганьстві урядників, та мовчали, бо боялися репресій. Етнограф Павло Стефановський опублікував у «Нашому слові» №38 (29.09.1971) метрикальний акт родоводу Никифора (виданий 20.05.1960 р. Урядом цивільного стану в Криниці, потрібний для виставки праць Никифора в Зеленій Горі) – в третю річницю його смерті. Після 9-и років фальшерства, Северин Віслоцький в науковому видавництві «Polska Sztuka Ludowa» (№ 3-4 / 1985) на сторінках 219-226 стверджує, що метрика Никифора, опублікована в «Нашому слові» 38 є правдива і непідважальна, на що дає доводи, а у «Wiesciach» (2.06.1991) п.з. «Epifan Drowniak przezwany Nikiforem Krynickim» продовжує свої наукові аналізи.
В січні 1997 р. Об'єднання лемків звернулося до суду в Новому Санчі про касацію акту народження Никифора, наданого Мушинським судом 18.09.1962 р.
Перша розправа відбулася 16.06.1997 р. в Горлицях, на котру не приїхало троє свідків. Суд відкликав розправу.
Друга розправа відбулася 30.10.1997 р. в Горлицях. Адвокат – репрезентант Музею Нового Санча – заявив про необхідність покликання нових свідків. Справу відкладено на 27.11.1997 р.
Третя розправа відбулася 27.11.1997 р. в Горлицях. Хранитель Музею Никифора у Криниці Збіґнєв Волянін сказав, що над родоводом Никифора треба провести наукові дослідження, але донині їх не розпочато і думаю, зо ця затримка цільова. У травні 2000 р. я був у музеї «Нікіфорівці», на стінах було повішено дуже багато вирізків з різної преси. Але не було наукової статті С. Віслоцького «Epifan Drowniak przezwany Nikiforem» (Wiesci» №19 з 2.06.1991), не було також видання «Polska Sztuka Ludowa» №3-4/ 1985. Я запитався працівниці музею, чому так важні матеріали не є експоновані? Вона відповіла: їх у музеї нема.
З. Волянін привіз на розправу фальшивого свідка – Гелену Ярош, яка зізнала, що в її родині всі називали Никифора «Примон», а її бабка з роду Баґінська була акушеркою при породі Никифора. Адвокат Музею Вальдемар Баґінський поставив внесок, що ОЛ не має права репрезентувати Никифора. На це представники ОЛ відповіли, що чинять це згідно зі статутом організації арт. 3 т. 1 і 6. Справу відстрочено безтерміново.
По 4-ій розправі 24.11.1999 р. Суд в Мушині хотів, щоб ОЛ представило метрику смерті Никифора Дровняка, що було неможливе, бо помер Криніцкі, не Дровняк.
П'ята судова розправа відбулася 26.06.2000 р. в Мушині і на дальший розгляд переказано її до Окружного суду у Новому Санчі.
Шоста судова розправа відбулася 9.11.2001 р. в Окружному суді в Новому Санчі, який на неявному засіданні повернув ще раз на розгляд справу до Суду в Мушині.
Сьома судова розправа була визначена в Мушині на 13.02.2002 р. З причин неприсутності представників Музею її відкликано.
Восьма розправа в Мушинському суді відбулася 9.05.2002 р. Суддя Барбара Тіанер пояснила, що, згідно з правом, про зміну прізвища може виступити до суду тільки найближла родина (а такої немає), керівник Уряду цивільного стану або прокурор, і слідуюча розправа відбудеться після представлення становища прокурора.
Дев'ята розправа відбулася 29.10.2002 р. в Мушині. Суд не закінчив розправи.
Десята розправа відбулася в Мушині 13.02.2003 р. Як важливий свідок зізнавав Северин Віслоцький, антрополог, критик мистецтва, внук Гарасима Громосяка з Криниці, в якого довгі роки проживав Никифор.
Одинадцята розправа відбулася 13.03.2003 р. Присутні оглянули фільм про Никифора, записаний з ТV Польонія, а суддя Б. Тіанер на закінчення розправи сказала, що вирок проголосить 26.03.2003 р.
Дванадцятий і останній раз Мушинський суд зібрався 26 березня 2003 р. Постанова суду була відчитана суддею Б. Тіанер. Вона довго пояснювала чому справа тягнулася аж 6 років, докладно пояснювала своє рішення. Вона вповні переконана, що Никифор Криницький і Епіфаній Дровняк – це одна й та сама особа. Свідчать про це: метрика народження Епіфанія (прозваного Никифором) Дровняка, документи; ІПН Краків, ПАН – наукові видавництва, довідки виставок та зізнання багатьох свідків: о. С. Дзюбини, С. Віслоцького, С. Чилило, А. Льорчак, С. Цьок, П. Стефановського, І. Петричака та інших.
Про цю незвичайну подію досить багато писали:
«Dziennik Polski» (27.03.2003) – «Odzyskana tozsamosc»: Bezprecedensowa decyzja sadu w Muszynie. Nikifor Krynicki nazywal sie w rzeczywistosci Epifaniusz Drowniak – oto wczorajszy wyrok Sadu Rejonowego w Muszynie. Werdykt, ktory zapadl po trwajacym szesc lat procesie, wnioskodawcy – dzialacze Zjednoczenia Lemkow – przyjeli na sali sadowej oklaskami na stojaco.
– Nie mam watpliwosci, ze decyzja Sadu Powiatowego w Nowym Saczu z 18 wrzesnia 1962, na podstawie ktorej genialnemu malarzowi prymitywiscie wystawiono metryke i sporzadzono dokumenty tozsamosci, byla bledna – stwierdzila w uzasadnieniu sedzia Barbara Tiszner. – Dlatego uniewazniam wyrok sprzed 41 lat. Przedstawione dokumenty i zeznania swiadkow, ktorzy dobrze znali artyste, sa dla mnie bezsporne – konczy sedzia Barbara Tiszner.
(...) Cieszymy sie, ze zwyciezyla prawda historyczna, ze nasz rodak bedzie mial wreszcie prawdziwe personalia – mowili po rozprawie m. in. Stefan Hladyk, Piotr Szafran i Wasyl Szost.
Mniej zadowolona z wczorajszego wyroku byla druga strona procesu – Muzeum Okregowe w Nowym Saczu, wlasciciel najwiekszej kolekcji prac artysty. Pelnomocnik muzeum, mecenas Waldemar Babinski dowodzil, ze problem jest sztuczny, bo mistrz i tak funkcjonuje w dziejach kultury, w wydawnictwach i katalogach sztuki jako Nikifor, a o domniemanym (trudno je udowodnic ze stuprocentowa pewnoscia) imieniu i nazwisku wspominaja uczciwie wszystkie powazne zrodla. Nie ma wiec potrzeby, aby zmieniac teraz przyznane przez sad w 1962 r. nazwisko i imie. Jerzy Lesniak».
«Zamiast Nikifora Krynickiego – Epifaniusz Drowniak» (...) Teraz Urzad Stanu Cywilnego w Krynicy bedzie musial uniewaznic akt urodzenia artysty i wydac nowy. Nie mam watpliwosci, ze prawdziwa tozsamosc Nikifora brzmi: Epifaniusz Drowniak – stwierdzila sedzia Barbara Tiszner. – W trwajacym od 6 lat postepowaniu zgromadzono dowody, liczne opracowania krytykow sztuki, a takze zeznania swiadkow, ktorzy bardzo dobrze znali Nikifora. Duze znaczenie mial wyciag ksiag metrykalnych z biskupstwa greckokatolickiego w Przemyslu... (LES)
«Gazeta Krakowska» (27.03.2003) – «Nikifor to Drowniak»: ...We wczorajszym postanowieniu sad orzekl o uniewaznieniu aktu urodzenia Nikifora Krynickiego, sporzadzonego w Urzedzie Stanu Cywilnego w Krynicy o numerze 477-1962/I w dniu 18 pazdziernika 1962 r. na podstawie postanowienia Sadu Rejonowego w Nowym Saczu, wydzial zamiejscowy w Muszynie z dnia 18 wrzesnia 1962 r. (NS 122/62) ustalajac, ze ten akt urodzenia jest niewazny na mocy art. 30 Prawa o aktach stanu cywilnego z dnia 29 wrzesnia 1986 r., gdyz jest niezgodny z prawda, dlatego, ze Nikifor Krynicki to Epifamiusz Drowniak, urodzony 21 maja 1895 roku, zgodnie z zadaniem wnioskodawcow Zjednoczenia Lemkow i Prokuratury... Uczestnikiem postepowania bylo Muzeum Regionalne w Nowym Saczu, ktoremu przysluguje apelacja do Sadu Okregowego w Nowym Saczu, ale raczej z tego prawa nie skorzysta. (HSZ).
«Gazeta Wyborcza» (27.03.2003) – «Proces o metryke: Nikifor Krynicki to Epifaniusz Drowniak» – wczoraj muszynski sad uniewaznil akt urodzenia malarza z urzedowo nadana fikcyjna tozsamoscia. Wyrok zapadl na wniosek Zjednoczenia Lemkow, ktore 6 lat temu zaskarzylo metryke z 1962 r. Pozew byl reakcja na odmowe umieszczenia tablicy pamiatkowej na Muzeum Nikifora w Krynicy i uzupelnienie inskrypcji na grobie artysty. Wladze wojewodzkie nie godzily sie na napis mowiacy, ze slawny prymitywista naprawde nazywal sie Epifaniusz Drowniak i urodzil sie 21 maja 1895 r. (...) IRE
«Gazeta Krakowska» (28.03.2003) – «Malarz i zebrak»: Sad oficjalnie potwierdzil, ze prawdziwe nazwisko slynnego malarza prymitywisty Nikifora brzmi Epifaniusz Drowniak... Juz w latach 60. wiadomo bylo o metryce Epifaniusza Drowniaka...» (Maciej Kwasniewski).
Представники ОЛ на ці старання витратили багато часу та фінансів, мусили заангажувати великого знавця права проф. Губерта Іздебського з Варшави і тим більше з задоволенням прийняли постанову суду. Завжди вірили, зо суд оцінить старання керівництва ОЛ позитивно, та й врешті, по 41 роках, справедливість перемогла.
Газета «Наше Слово» (Варшава), Номер 16, 20 квiтня 2003р.

Немає коментарів: