четвер, 28 лютого 2008 р.

Ukraine, folk painting - народна картинка

ДИВОСВІТИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО МАЛЯРСТВА
У XVII- XVIII ст. в Україні створюється багато народних картинок, характерною рисою яких є декоративність, барвистість, широке використання елементів українського народного орнаменту. Основні теми: зображення "Козака Мамая" або "Козака-бандуриста", борця за волю та незалежність України, а також картинки-ілюстрації народних пісень - “Козак і дівчина”, “Козак від’їжджає, дівчинонька плаче”, “Петро і Наталка” та інші. До багатьох з них народні малярі поверталися протягом віків.

"Козак Мамай". ХVІІІ ст.

Українці малювали символічні портрети Мамая на полотні й дереві, скринях, хатніх дверях і навіть на вуликах. Мамая зображують у вишитій сорочці, жупані, шароварах і з бандурою — символом співочої душі народу. Кінь — втілення ідеї волі. Дуб — символ могутності й сили, на ньому висить зброя — шабля, мушкет, спис. Образ захисника народу від зайд-поневолювачів відомий всій Україні, на Кіровоградщині він навіть увічнений у кількох географічних назвах: села Велика і Мала Мамайка, річка Мамайка, балка Мамаїв Яр.

"Козак Мамай". ХІХ ст.


Іноді на картинах зображується ставок чи озерце, а на їх плесі плавають білі лебеді – народний символ щастя й благодаті. Перед нами сільська ідилія. У зелені садків і струнких тополь видніються білесенькі хати. Десь на пагорбі вітряк – типовий “персонаж” українських пейзажів. Поряд тихо в’ється річечка, навіюючи спокій, романтичну замріяність...

"Краєвид з вітряком". 1920-30 рр.


"Краєвид з лебедями". 1920-ті рр.

У таку мальовничу картину природи вплітається й побутова сценка: народний звичай, зустріч закоханих (парубок – дівчина, чоловік – дружина). Усе довкілля доцільно зорганізоване, композиційно врівноважене. Навколишній світ спокійний і гармонійний.

"Тікай, Петре з Наталкою..." 1920-30 рр.


"Дівчино моя, напій же коня". Поч. ХХ ст.


"Дівчино моя, напій же коня". 1930-ті.


"Церква. Люди". Поч.ХХ ст.


"Побачення". 1920-30-ті рр.

Примітно також, що в народних картинах не набув значного поширення жанр чистого пейзажу. В народній уяві навколишнє середовище є неподільним, тому природа не виокремлюється з нього як щось самостійне, і це є свідченням тісного зв’язку з нею людини. Все життя селян проходило серед степів, лісів, гаїв, річок та озер. Переважна більшість людей могла зовсім не виїздити за межі своїх околиць, живучи у власному згармонізованому й самодостатньому світі. Жанр чистого пейзажу в народній картині з’являється пізніше, разом із певними змінами в світогляді людей, у період зростання міст та посилення урбаністичних процесів, що розірвали єдність людини й природи.

"Травнева ніч". 1930-ті рр.

Найпоширенішим жанром народного живопису була і є побутова картина. У ній знайшли відображення різні сторони життя тогочасного села, мрії простих людей, що самобутньо втілювалися в поетично-образній системі народного світобачення, у словесному й образотворчому фольклорі. Коло тем, образів визначалося потребами самих селян, функціонуванням народних картин у їхньому помешканні, одним із аспектів якого була позитивна емоційність.

Поетично-образна система мислення минулого проявлялася також і через народну пісню, що “лягала на полотно”, втілюючись у народній картині. Тому й не дивно, що більшість народних картин можна вважати своєрідним ілюстративним матеріалом до народних пісень. І навпаки, в кожній народній пісні можна віднайти тлумачення сюжетів народної картини, адже вони поєднані спільністю своєї образно-метафоричної мови.

Побутові народні картини часом писалися й під впливом літературних творів, особливо близьких народній свідомості, зокрема Івана Котляревського та Тараса Шевченка. Мали вплив також і професійні малярі, як то Костянтин Трутовський та Микола Пимоненко. Імена авторів картин часом відходили в небуття, а твори відтак ставали народними.

Поетико-романтичні погляди селянства на щасливе, безтурботне життя виявляються в системі певних образів-символів народних картин, в яких домінує одвічна мрія про “райський” куточок серед бурхливого житейського моря. Навіть сама назва таких картин, як “Тихий куточок”, спрямовує думку глядача в русло авторського світобачення.

Побутові сцени здебільшого подаються крупним планом, ніби вихоплюючи з чарівних краєвидів узагальнений погляд на світ, конкретизуючи його у змалюванні тих чи інших сюжетів буденного життя. У своїх простих, на перший погляд, творах народний майстер веде розмову про добре і зле, моральне й аморальне у сферах соціального середовища, висуває етнічні критерії краси і гармонії.

Примітно, що негативне подається не натуралістично, а шляхом розкриття відповідної ситуації з відтінком народного гумору, сатири. Як наприклад, у картинах “Де моя хата?”, “Тікай Петре з Наталкою, біжить мати з качалкою” та інших. При цьому закладені в картину думки маляра, його оцінка даного явища відбивали водночас і громадську думку, і моральні норми звичаєвого права.

Особливістю сюжетів народних картин є зв'язок їхнього антуражу з місцевістю, де народжувалися твори, з локальними особливостями традиційно-побутової культури. Так на полотні з’являлися місцеві церкви, вітряки, вулички й хати, річки та ставочки. У всьому вбачаються місцеві традиції побуту, народного одягу тощо – повсякденного оточення маляра і його односельців. Таким чином один і той самий сюжет у кожного мистця міг трактуватися по-різному, трансформуватися у щось ближче й зрозуміліше йому самому.

Позбавлені фахових навичок, народні малярі обмежено користувалися засобами лінійної та повітряної перспективи, законами світлотіней та рефлексій. Вони не прагнули до анатомічно правильної передачі людських зображень. Подібні завдання народні мистці розв’язували спрощено, узагальнено. Та від цього їхні твори не втрачали своєї емоційної сили, набуваючи глибокої символічності.


Використано матеріали Тетяни ПОШИВАЙЛО (МАРЧЕНКО),
мистецтвознавець, заступник директора УЦНК

Немає коментарів: